ВІКТОР ШПАЧЕНКО
Віктор Анатолійович ШПАЧЕНКО, позивний «Азимут», старший солдат 106-ї окремої бригади територіальної оборони, народився 16 червня 1995 року в селі Кузьмин Красилівського району Хмельницької області. Від самого дитинства він вирізнявся своєю любов’ю до природи і тварин. Віктор завжди приносив додому котів і собак, а рибу, яку ловив у річках та озерах, відпускав назад у воду, вважаючи, що все живе має жити.
Життя Віктора не завжди було легким. Коли йому було 5 років, його батьки, Ніна та Анатолій Шпаченки, розлучилися. Проте хлопець зумів знайти підтримку у своєму вітчимі Валерію Сергієву, який став йому та братові Валентину надійною опорою.
Освіту Віктор здобув у Кузьминській загальноосвітній школі, яку закінчив у 2010 році. Він був світлим, добрим хлопцем, що захоплювався українською природою, полюбляв ремонтувати велосипеди та мотоцикли. У 2010 році він вступив до Красилівського професійного ліцею, де здобув спеціальність «Кухар-кондитер». Це визначило його професійний шлях.
У 2013-2015 рр. працював у готельно-ресторанному комплексі М12 в місті Умань. У 2015-2018 рр. продовжив свою професійну діяльність в місті Красилів у кафе «Drive». У 2018-2021 рр. був кухарем у ресторані «Тайм Аут» теж, у місті Красилів.
У Віктора була цивільна дружина Людмила та донька Вікторія. Проте взаємини в сім’ї не складались. Через деякий час Віктор познайомився з Анастасією, в яку закохався, а вже через 4 місяці, зробив їй пропозицію руки і серця. У 2019 році 28 вересня закохана пара одружилася. У 2021 році 10 лютого народився син Олександр.
У 2021-2022 роках Віктор працював шеф-кухарем у кафе «Limon». Хоча його робота в цьому закладі не склалася, Віктор не втрачав віри у свою мрію – відкрити власний заклад і стати головним шеф-кухарем. Його непохитна рішучість та відданість своїм ідеям завжди спонукали його рухатися вперед, незважаючи на труднощі. Віктор знав, що зможе реалізувати свій потенціал, і крок за кроком йшов до своєї мети.
Тому з 2022 року розпочав власну невелику справу у місті Красилів. Віктор разом зі своєю дружиною Анастасією виготовляли смажені пиріжки і біляші та й продавали на місцевому ринку. Його продукція була настільки популярною, що за нею стояли черги.
Віктор збирав кошти на відкриття власного кафе, але його мріям завадило повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Після 24 лютого 2022 року Віктор продовжував свою справу, але у травні 2023 року вирішив стати на захист Батьківщини. Він підписав контракт із Збройними Силами України і вже у червні перебував на навчанні у Харкові.
Через півтора місяця його направили у Старокостянтинів для продовження служби. Тоді у Віктора була можливість частенько бачити свою дружину та сина Олександра, якого безмежно любив . Віктор був турботливим батьком для свого синочка і намагався проводити з ним кожну вільну хвилину, незважаючи на важкі умови служби.
Після навчання на кулеметника у Дніпропетровській області був відряджений на 90 днів до Херсонського напрямку.
Віктор завжди тримав зв’язок з дружиною, заспокоював Анастасію переконуючи, що все буде гаразд, що він повернеться й вони будуть жити щасливо, малював радісні моменти. Віктор ніколи не демонстрував, що йому психологічно важко і страшно, але розумів, що в будь-яку мить його життя може обірватись. Він вселяв віру у людей, вселяв добро та надію у краще майбутнє, за яке ще потрібно поборотись.
17 липня 2024 року Віктор Шпаченко, загинув поблизу населеного пункту Ольгівка під час бойового виходу. В його житті залишилися нездійснені плани, але він встиг вселити у своїх рідних віру у краще майбутнє. Його дружина Анастасія розповідала, що Віктор мріяв про щасливе дитинство для свого сина й був готовий на все, щоб захистити свою землю від ворога.
8 вересня 2024 року Красилівський міський голова Ніла Островська вручила рідним загиблого Героя нагрудний знак «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади». Віктор Шпаченко віддав своє життя за суверенітет і територіальну цілісність України, ставши частиною історії країни, яку він так любив і захищав до останнього подиху.
В пам’ять про Героя залишились його мама, вітчим, донька Вікторія, дружина Анастасія та син Олександр. Він назавжди залишиться в серцях рідних і знайомих як символ самопожертви, мужності та вірності своєму обов’язку.
Вічна пам'ять Герою!
