Фото без опису

Наша Щиборівська громада переживає один із найважчий періодів у своїй новітній історії. Уже цілий тиждень на адміністративних будівлях приспущені прапори, що символізують наш безперервний траур.  Це підтверджує, яку висока ціну платиться за право жити у вільній країні. З невимовним болем повідомляємо, що сьогодні, ми провели  в останню путь нашого земляка, Захисника України Юрія КАЗМІРУКА, який  віддав своє життя, захищаючи кожного з нас.

Солдат Казмірук Юрій Олексійович народився 2 вересня 1993 року в селі Щиборівка. Базову загальну середню освіту отримував у місцевій школі. Хоч навчання не надто захоплювало його, Юрій був активним і компанійським хлопцем із чудовим почуттям гумору — умів розсмішити навіть у найнеочікуваніші моменти. Однолітки згадують його як веселого та товариського хлопця, якого з теплом називали Юрчиком.

З дитячих років Юрію довелося долати серйозні труднощі зі здоров’ям: він часто лікувався та тривалий час перебував у лікарнях. Мама, Лариса Федорівна, виховувала Юрія та його брата сама, через що життя родини було непростим.

Попри всі негаразди, хлопець ріс працелюбним і доброзичливим. Він не просто мріяв про особистий достаток, а прагнув мати ресурси, щоб у майбутньому допомагати іншим.

Після закінчення 11 класу Юрій вступив до Хмельницького медичного технікуму, однак, не завершивши навчання, почав працювати. Їздив на заробітки до Києва та Польщі. Мати пригадує його як турботливого й уважного сина, який завжди прагнув допомогти, називав її «святою», дарував квіти. З теплотою згадується й випадок із дитинства — десятирічним хлопчиком він продавав на ринку сир і яйця, щиро радів заробленим грошам і просив у мами ще продукції, аби мати власний «маленький заробіток».

12 червня 2023 року Юрій був призваний на військову службу. І тут проявилася його справжня сила. Незважаючи на непросте цивільне життя, відсутність «легких шляхів» чи особливих можливостей — він прийняв рішення, яке під силу лише справжньому чоловікові. Юрій став до лав Збройних Сил України і служив оператором безпілотних літальних апаратів 11-го екіпажу безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та корегування роти ударних БпАК військової частини А2960.

Оператор безпілотних літальних апаратів -  одна з найбільш високотехнологічних і відповідальних спеціальностей на полі бою. Фактично, Юрій був очима артилерії та розвідки. Він був тим, хто, перебуваючи на відносно безпечній відстані, бачив усю картину бою. Завдяки його вправності та зосередженості військові частини отримували критичну інформацію та можливість бити ворога з ювелірною точністю. Він зробив неоціненний внесок у збереження життя наших захисників і ефективне виконання бойових завдань. Завдяки своїй кмітливості отримував схвальні відгуки від командування.

На жаль 1 грудня 2025 року Україна втратила свого відданого сина. Юрій загинув, до кінця виконавши свій військовий обов’язок під час завдань із захисту Батьківщини, її незалежності та територіальної цілісності. Його життя обірвалося у бою в районі населеного пункту Новопавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Чин похорону відслужили у Свято-Троїцькому храмі ПЦУ                            м. Красилів, після чого траурна процесія  вирушила до домівки воїна в селі Щиборівка.

У тиші, зі схиленими головами, на колінах, із квітами та державними прапорами в руках проводжали жалобний кортеж люди, утворивши коридор шани та  вдячності.

Під час прощання секретар сільської ради Ольга ЯСЮК висловила слова глибокої скорботи: «Ми проводжаємо нашого захисника у вічність з глибоким сумом. За останні дні наша маленька громада переживає надто багато втрат... Це біль, який назавжди залишиться у наших серцях, і разом ми маємо зробити все, щоб пам’ять про наших Героїв жила вічно».

Військові з особливою шаною вручили матері загиблого Державний Прапор України — знак шани та вічної пам’яті про сина. Пролунав Гімн, а почесна варта здійснила трикратний залп…

 Героя поховали на місцевому кладовищі в селі Каламаринка, де відтепер майорітиме синьо-жовтий стяг над його могилою.

 

Юрій пройшов непростий життєвий шлях — шлях звичайної, простої людини, яка в критичний момент стала воїном. Його вибір, його мужність і його жертва — доказ того, що справжня велич не в тому, яким було життя до війни, а в тому, ким людина стала, коли країна потребувала захисту.

Він був людиною з іскрометним почуттям гумору, але за цією усмішкою ховався чоловік непростої долі. Його харизматичний характер, наповнений особливою енергетикою та життєвим досвідом, залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав.

 

Щиборівська сільська рада, депутатський корпус та уся громада висловлюють щирі співчуття матері, брату та всім рідним і близьким Юрія.

 

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!

ДОЗЕМНИЙ УКЛІН ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ!