Фото без опису

Сьогодні, 06 липня 2026 року Щиборівська громада з глибоким сумом і невимовним болем провела в останню земну дорогу свого Захисника — старшого солдата, навідника-оператора 3-го розвідувального відділення 3-го розвідувального взводу 1-ї розвідувальної роти розвідувального батальйону 3-ї окремої штурмової бригади Збройних Сил України Владислава Максимовича НЕПРАНА.

19 червня 2026 року, виконуючи бойове завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України, Владислав загинув у районі населеного пункту Борова Ізюмського району Харківської області.

Від дня загибелі Захисник вважався зниклим безвісти. Лише 29 червня страшна звістка про його загибель надійшла молодій дружині Валерії, залишивши невимовний біль у серцях рідних, близьких та всіх, хто знав Владислава.

Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади, жителі громади та всі небайдужі, які прийшли віддати шану воїну, що поклав життя за Україну.

Похоронна процесія спочатку прибула до будинку в селі Мовчани, де Владислав проживав разом із дружиною. Звідти траурний кортеж через село Щиборівка вирушив до міста Красилів, де у Свято-Троїцькому храмі Православної Церкви України відбувся чин похорону.

Після спільної молитви почесна колона пройшла центральними вулицями міста до Алеї Слави міського кладовища, де під звуки Державного Гімну України поховали з усіма військовими почестями.

Особливо зворушливою стала мить, коли побратими Владислава з 3-ї окремої штурмової бригади спільно промовили «Молитву українського націоналіста». Кожне слово звучало як клятва продовжити боротьбу, бути гідними пам'яті полеглого побратима та не зрадити справу, за яку він віддав найдорожче — власне життя. У цей момент важко було стримати сльози, адже мовчання присутніх говорило більше за будь-які слова.

У своєму прощальному слові Щиборівський сільський голова Іван Болюх зазначив:

«Сьогодні ми прощаємося не просто з військовослужбовцем — ми прощаємося з людиною, яка свідомо обрала шлях Захисника України. Владислав був мужнім, чесним, цілеспрямованим, людиною великого серця і незламного духу. Він міг будувати власне життя, створювати сім'ю, здійснювати свої мрії, але понад усе поставив обов'язок перед Батьківщиною. Його подвиг назавжди залишиться в історії нашої громади, а пам'ять про нього житиме у наших серцях. Щиро співчуваємо родині та схиляємо голови перед світлою пам'яттю Героя. Вічна йому слава!»

Владислав Максимович Непран народився 8 квітня 2000 року в місті Кремінне Луганської області у родині Максима та Наталії Непранів.

Після закінчення школи навчався у Лисичанському гірничо-будівельному технікумі, де здобув спеціальність автомеханіка. Працював у торговельній сфері.

Після початку повномасштабного вторгнення росії життя докорінно змінилося. Рятуючись від війни, Владислав разом із Валерією були змушені залишити рідне Кремінне. Батьки та сестра Владислава залишилися на тимчасово окупованій території, не маючи змоги покинути рідний дім. Саме тому біль війни для нього був не лише болем за державу, а й особистою трагедією за свою родину та рідний край.

У пошуках безпечного прихистку Владислав і Валерія змінили не одне місце проживання, доки доля не привела їх до села Мовчани Щиборівської громади.

Владислав і Валерія одружилися. Проте сімейне життя тривало лише півтора року. Уже через місяць після весілля Владислав, керуючись власними переконаннями добровільно вступив до лав Збройних Сил України, свідомо обравши шлях захисника своєї держави.

Службу Владислав проходив на посаді навідника-оператора у званні старшого солдата. Побратими знали його за позивним «Фартовий». За словами дружини Валерії, Владислав неодноразово говорив, що його місце — поруч із побратимами на передовій. Він добре орієнтувався на місцевості, майстерно працював із картами, швидко оцінював обстановку та приймав виважені рішення. Саме тому бойові товариші довіряли йому, цінували його професіоналізм, витримку та надійність. Вони хотіли йти на бойові завдання саме разом із ним.

Владислав завжди мріяв служити саме у 3-й окремій штурмовій бригаді. Наполегливо готувався, успішно пройшов усі необхідні випробування та здійснив свою мрію. Він брав участь у виконанні бойових завдань на різних напрямках фронту, проявляючи мужність, витримку та професіоналізм.

Рідні згадують Владислава як добру, щиру, сміливу, цілеспрямовану, впевнену й надзвичайно вперту у досягненні поставленої мети людину.

19 червня 2026 року старший солдат Владислав Непран загинув під час виконання бойового завдання, беручи участь у боях за визволення населеного пункту Борова Ізюмського району Харківської області.

Він назавжди залишиться для своїх рідних люблячим сином, чоловіком, другом, для побратимів — надійним товаришем, а для України — Героєм, який віддав своє життя за свободу майбутніх поколінь.

Щиборівська громада висловлює щирі співчуття дружині Валерії, батькам, рідним, друзям та побратимам Владислава.

Світла пам'ять Герою.

Вічна слава Захиснику України!