Фото без опису

29 вересня 2026 року випонюється 85- річниця трагедії Бабиного Яру.

Це день пам'яті жертв цього масового розстрілу. Бабин Яр є частиною української, єврейської та загальноєвропейської історичної пам'яті.

Це місце стало відомим на весь світ як одне з найстрашніших місць масових розстрілів цивільного населення нацистами під час Другої світової війни та всесвітнім уособленням трагедії Голокосту.

Напередодні цієї скорботної дати працівниками бібліотек Щиборівської громади проведено інформаційно-просвітницьку роботу, спрямовану на збереження історичної пам’яті, вшанування жертв трагедії та ознайомлення жителів громади з історіями людей, які пережили роки нацистської окупації.

У 1941 році, лише за два дні — 29–30 вересня, — в урочищі Бабин Яр нацисти розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Загалом тут були вбиті тисячі мирних жителів — євреїв, українців, ромів, учасників українського визвольного руху та в’язнів Сирецького концтабору, які знайшли свій останній спочинок на київській землі.

За кожною цифрою — людська доля, яку ми не маємо права забути. Пам’ять про ці трагедії живе не лише в історичних свідченнях, а й у долях людей, які пережили ті страшні часи. Серед них — єврейські родини села Кузьмин. У перші дні окупації на облік було взято єврейське населення села, і для багатьох ця історія завершилася трагічно. Проте одна людська доля отримала шанс на порятунок: жителька села Кузьмин зуміла врятувати єврейську дівчину — Грубер (Шехтман) Фаїну Михайлівну. Великий, милосердний, людський подвиг здійснила Дарія Арсенівна. Диплом почесного звання «Праведниця миру» та іменну медаль було видано 29 січня 1995 року.

Не було в Україні міста чи села, щоб  війна не залишила свій слід. У селі Щиборівка, також  двоє жителів мають високі  нагороди. 11 червня 1996 року  Єврейський інститут  катастрофи та героїзму «Яд Вашем»  посмертно  удостоїв  Хому та Наталію  Мацюк почесним  званням «Праведник  народів  світу»  26 липня 2000 р. Це найвище звання отримала і їхня  донька  Соломія  Українець. Сьогодні  імена: Дарії Ковбасюк,  Хоми  та  Наталії   Мацюк, Соломії  Українець викарбувані на  Стіні Пошани в Саду Праведників у Єрусалимі.

У селі Михайлівці проживала Мазурок Параска Артемівна, 1916 року народження, яка в роки окупації, ризикуючи власним життям, переховувала двох єврейських дівчаток. Їхня мати також була змушена переховуватися і, за словами Параски Артемівни, щоночі приходила до своїх дітей, щоб попестити, поцілувати. Згодом знайшлися люди, які повідомили про них німцям. Після цього матір та дітей було знайдено, та подальша їх доля стала трагічною. Під час обшуку Парасці Артемівні вдалося втекти, і деякий час вона сама була змушена переховуватися, рятуючись від переслідування.

Вічна і світла пам’ять усім невинним жертвам цієї страшної трагедії. Ми шануємо їх і пам’ятаємо.

 

Та пам’ять про минуле — це не лише данина тим, кого вже немає. Це наша відповідальність перед майбутнім. Адже трагедія Бабиного Яру нагадує, до чого можуть призвести ненависть, расизм, диктатура, байдужість і знецінення людського життя.

Сьогодні ці слова набувають для України особливого звучання. Наша держава знову змушена виборювати право на свободу, незалежність і саме існування. Маріуполь, Буча, Ізюм, Лиман, Святогірськ, Олешки — ці назви стали свідченнями нових трагедій і злочинів, скоєних російськими військами.

Тому «Ніколи знову» для нас — не просто слова пам’яті. Це щоденний вибір на користь людяності, свободи та життя. І наш обов’язок — берегти пам’ять, говорити правду і робити все, щоб подібні трагедії більше ніколи не повторилися.