Фото без опису

20 квітня 2026 року Щиборівська громада з почестями провела у вічність капітана Збройних сил України, командира танкового взводу, офіцера з багаторічним бойовим досвідом Бориса ЄДИНАКА.

Живим коридором, стоячи на колінах, люди зустрічали свого Захисника, а дорога, якою він востаннє повертався додому, була встелена квітами — як знак глибокої вдячності, болю та шани.

Панахида за загиблим воїном відбулася у Свято-Різдво-Богородичному храмі Православної церкви України в селі Кузьмин.

Голова громади Іван БОЛЮХ у своїй промові зазначив, що Борис Єдинак був прикладом справжнього офіцера, людини честі та обов’язку, який до останнього подиху залишався вірним присязі, своїй державі та своїм побратимам. Він підкреслив, що пам’ять про таких захисників є основою сили та незламності українського народу, адже саме на їхньому подвигу тримається наша свобода.

Після заупокійного богослужіння траурна процесія рушила до місцевого кладовища, де під звуки військового салюту та державного гімну України Бориса Єдинака з усіма військовими та громадськими почестями було поховано на рідній землі.

Борис Борисович ЄДИНАК народився 23 липня 1967 року в селі Полиці Володимирецького району Рівненської області в родині Галини Олександрівни та Бориса Михайловича. Зростав разом зі старшим братом і молодшою сестрою.

Дитинство проходило в різних життєвих обставинах, що загартували в ньому силу духу, витривалість і здатність долати труднощі. З ранніх років він вчився бути самостійним, цінувати підтримку близьких і зберігати людяність у будь-яких ситуаціях.

Згодом родина переїхала до села Шебутинці колишнього Новоушицького району, де минули його дитячі і юнацькі роки. Навчався у місцевій школі, а згодом — у Зеленокуриловецькій середній школі. Саме там  зустрів свою майбутню дружину — Любов, яка стала його вірною супутницею та коханням усього життя.

Свій шлях захисника Борис Борисович розпочав ще у 1984 році, вступивши до Вищого танкового командного училища. Після його закінчення у 1988 році був направлений на військову службу до міста Сторожинець Чернівецької області, де проходив службу до 1992 року на посаді командира взводу.

У 1989 році в родині народилася донька Альона. Борис Борисович був турботливим чоловіком і люблячим батьком, людиною великої доброти та щирого серця. Він завжди ставився до рідних з повагою і теплом. Донька з любов’ю і вдячністю згадує батька, зберігаючи про нього найсвітліші спогади.

Сім’я проживала в селі Губарів колишнього Новоушицького району, де Борис Борисович близько десяти років працював у Зеленокуриловецькій загальноосвітній школі I–III ступенів учителем допризовної підготовки. Був класним керівником. За роки педагогічної діяльності здобув щиру повагу та авторитет як серед учнів, так і серед колег, залишивши по собі добру пам’ять як вимогливий, справедливий і водночас людяний наставник.

Згодом працював у будівельній сфері.

Перед переїздом до села Кузьмин Щиборівської громади родина певний час проживала у місті Хмельницькому. Та саме тут, серед мальовничих краєвидів і тихої сільської гармонії, вони по-справжньому відчули тепло і затишок рідного дому. Здавалося, ніби ця земля була їм близькою завжди — ніби все життя вони жили саме тут, серед щирих людей, спокою і природної краси.

До лав Збройних сил Борис Єдинак приєднався у 2014 році та  з самого початку російського вторгнення став до зброї.

Пройшов чимало найгарячіших напрямків цієї війни, зокрема виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку (н.п. Гуляйполе), Донецькому напрямку (Краматорський район, н.п. Лиман, Бахмутський район, н.п. Часів Яр), а також на Харківському напрямку (Чугуївський район, н.п. Рубіжне) та інших ділянках фронту. Служив у складі кількох бригад, гідно виконуючи бойові завдання.

У складі 14-ї окремої механізованої бригади брав участь в обороні столиці України. У найважчі дні повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на підступах до Києва, разом із побратимами стримуючи наступ противника.

Під час одного з бойових епізодів підрозділ, у якому він перебував, зазнав нищівного ворожого удару. Більшість побратимів загинули, проявивши мужність і відданість військовому обов’язку. За свій подвиг вони були відзначені державними нагородами (посмертно). Серед небагатьох, кому вдалося вижити, був і він.

Далі служив у складі 124-ої окремої бригади територіальної оборони,  156-ої окремої механізованої бригади та 1-шої окремої важкої механізованої Сіверської бригади (останнє місце служби).

Під час служби передавав свій безцінний досвід молодому поколінню танкістів. Серед побратимів капітан Єдинак мав позивний «Дракон» і користувався великою повагою та авторитетом. Попри поважний вік, завжди залишався поруч із молодшими, діючи з ними пліч-о-пліч у найскладніших умовах. Про нього говорили, що саме завдяки його досвіду, витримці та виваженим рішенням було збережено не одне життя.

Неодноразово зазнавав поранень, проходив через складні хірургічні втручання та лікування.

За роки служби був відзначений низкою високих державних та відомчих нагород, що стали визнанням його відданості військовій справі, мужності та професіоналізму.

Серед них — нагрудний знак Міністерства оборони України «Знак пам’яті», яким його нагороджено 15.12.2014 року, а також відзнака начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України — нагрудний знак «Учасник АТО» від 29.04.2019 року. За  внесок у захист держави також відзначено відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (указ Президента України від 17.02.2016 року).

За сумлінну службу та відданість військовому обов’язку 27.11.2021 року нагороджений медаллю Міністерства оборони України «10 років сумлінної служби».

За проявлену мужність, стійкість та самовіддане виконання військового обов’язку Бориса Борисовича було відзначено однією з найвищих державних нагород — орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня. Відповідно до Указу Президента України від 30 березня 2023 року, цю високу нагороду йому було вручено особисто Президентом України як знак глибокої поваги та вдячності за віддану службу державі.

Борис Борисович ніколи не гнався за нагородами й відзнаками — вони самі знаходили його як визнання справжньої гідності. Для нього найвищою цінністю завжди було залишатися Людиною — чесною, сильною, відданою, — зазначає його дружина Любов Федорівна.

Він стояв за своїх хлопців горою, не раз рятував життя, ризикуючи власним, і робив це не заради слави, а за покликом серця. Його вчинки говорять голосніше за будь-які слова чи нагороди.

Та його сила і відданість — не лише особиста риса, а цінність, яка живе в усій родині. Дочка Альона і зять Віталій також обрали шлях служіння та стоять на захисті країни.

У цьому тісному родинному колі, де панували взаємоповага, підтримка й любов, особливе місце завжди належало найпростішим, але найціннішим речам —теплу домашнього спілкування та тихій радості бути разом.

Борис Борисович і Любов Федорівна пронесли своє кохання через усе життя, зберігши між собою особливу, глибоку ніжність і взаємну підтримку, що лише міцнішала з роками. Після всіх випробувань і років служби Борис Борисович прагнув простого людського спокою — тихих ранків, риболовлі та родинного затишку. Особливу ніжність він дарував і своїй онучці Вікусі, яку безмежно любив і щиро балував.

Страшна звістка про його загибель стала непоправною втратою для родини та всіх, хто його знав. Зупинилося серце воїна, який до останнього залишався вірним присязі та своєму обов’язку перед Батьківщиною.

Загинув Борис Єдинак 04 квітня 2026 року в районі населеного пункту Пристін Куп’янського району Харківської області. Йому назавжди 58…

У нього залишились мати, дружина, донька, зять та онучка.

апітана Бориса Єдинака — це втрата не лише для його родини та нашої громади, а й велика, болюча втрата для всієї України. Його постать була уособленням справжнього офіцера й захисника, людини високої відповідальності, внутрішньої дисципліни та глибокої людяності. Він належав до тих військових, на яких тримається бойовий дух підрозділів — спокійних, виважених, але незламних у найважчі моменти.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Нехай Господь дарує вам сили та витримку пережити цю важку втрату.

Світла пам’ять про Бориса Борисовича назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів і всіх, хто мав честь його знати як Мужнього Воїна і Гідну Людину.

Вічна пам’ять Герою!