ЮРІЙ МИРОНЮК
Юрій Іванович МИРОНЮК, позивний «Юрась», народився 4 січня 1983 року в місті Красилів Хмельницької області. З дитинства він був тихим і спокійним хлопчиком, який багато допомагав вдома. Самостійність проявлялася з раннього віку, він завжди прагнув зробити все сам. Чоловіче виховання йому дав вітчим Михайло Йосипович, якого Юрій сприймав як справжнього батька.
З ранніх років Юрій захоплювався природою – збирав гербарій, любив тварин, ходив на риболовлю та гриби. Ця любов до природи вплинула на його вибір професії. Після закінчення Щиборівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів він у 2000 році вступив до Боярського сільськогосподарського технікуму Національного аграрного університету, щоб стати агрономом. Однак через військовий призов навчання довелося тимчасово припинити.
Службу Юрій розпочав у Євпаторії, а пізніше його перевели до Шепетівки, де він продовжив строкову військову службу. Юрій відзначався дисципліною і відповідальністю, зарекомендував себе грамотним і досвідченим військовим. Після служби він відновив навчання в технікумі та переїхав до Києва, де продовжив навчання в школі міліції, працював у підрозділі МВС України.
Через погіршення здоров’я матері Юрій змушений був повернутися додому до Красилова, де разом із вітчимом доглядав за господарством. Пізніше він працював у місцевих підприємствах: ТОВ «Агропартнер-1» та на мебельному підприємстві (ФОП Четвертухін Олексій Васильович). Його називали «людина з золотими руками», адже будь-яку роботу він виконував майстерно і якісно.
Юрій Миронюк підтримував дуже близькі та теплі стосунки зі своєю родиною, особливо з братом Ігорем і племінником Олегом. Для Олега він був не просто дядьком, а справжнім другом і наставником. Юрій завжди намагався допомогти своїй родині у будь-який спосіб. Він часто надсилав гроші, щоб мама могла придбати необхідне, а для племінника Олега робив усе можливе, аби дитина мала все, про що мріяла. Юрій прагнув, щоб мрії хлопчика здійснювалися, і завжди дбав про добробут своєї родини, навіть перебуваючи у складних умовах на фронті.
З початком повномасштабного російського вторгнення у 2022 році Юрій не залишився осторонь. Він один із перших хотів йти добровільно захищати Батьківщину.Хоча брат Ігор намагався відмовити його від служби через хворобу матері, Юрій відповідав: «Якщо не я піду, то хто?» Після отримання повістки він пішов до військкомату й розпочав свій шлях захисника. Згодом його направили до військової частини у місто Рівне.
Не будучи довго в Рівному, чоловіка, з невідомих причин, відправили назад додому, а через 2 тижні знову вручили повістку.
Його військова підготовка включала навчання в Умані, після чого він вирушив на Донецький фронт у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша (68 ОЄБр).. Перебував у військовій частині А4056. Бригади єгерів називали «РОСОМАХИ», адже вони сміливі, безстрашні, але й водночас обережні. Добре відчували ворога поряд.
Під час виконання завдань на лінії фронту Юрій отримав поранення та був госпіталізований в місто Кривий Ріг. Там хлопця прооперували та через декілька днів відпустили додому. Світлана Григорівна, найнявши таксі, привезла сина в рідний Красилів на реабілітацію. Це і була єдина 10-ти денна відпустка, яку Юрій МИРОНЮК отримав на реабілітацію після поранення.
Після реабілітації Юрій повернувся на фронт, де знову став на захист рідної землі. Він виявив себе першокласним гранатометником, рятуючи життя побратимів навіть під вогнем ворога.
Коли Юрій мав йти на якесь завдання, то попереджав, що 2-3 дні не виходитиме на зв’язок, бо їм не можна було брати телефон, аби не засік ворог. Останні 3 дні, перед загибеллю, Юрій ніби відчував щось неладне… В розмовах з мамою, з братом він детально все розпитував, дзвонив декілька разів на день, а одного разу він подзвонив та сказав, що не виходитиме на зв’язок 5 днів, йде на завдання.
Зі слів Світлани Григорівни: «Я саме була в місті Чернівці, мала їхати додому після операції. Коли я стояла на вокзалі, до мене зателефонував якийсь номер і прозвучали страшні слова: «Ваш син загинув…». Все, що я пам’ятаю, це лікарі швидкої, шофер автобусу...».
На жаль, 25 квітня 2023 року, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Павлівка Донецької області
Юрій МИРОНЮК загинув від поранення, несумісного з життям.
Життя і Подвиг МИРОНЮКА Юрія Івановича назавжди будуть викарбувані у свідомості всіх поколінь українців!
Вічна пам’ять та шана Герою!
Інформація взята із сайту Красилівської міської територіальної громади
https://krasyliv-rada.gov.ua/news/1714037648/
https://krasyliv-rada.gov.ua/news/1694353034/
https://krasyliv-rada.gov.ua/news/1682946634/
