СЬОГОДНІ ЩИБОРІВСЬКА ГРОМАДА З ГЛИБОКИМ СУМОМ ТА ШАНОЮ ПРОВЕЛА В ОСТАННІЙ ПУТЬ СВОГО ГЕРОЯ – ОЛЕКСАНДРА БІРУКА…

У Щиборівській громаді відбулась церемонія прощання та поховання уродженця села Щиборівка, мужнього захисника, молодшого сержанта, командира бойової машини – командира механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти Олександра Вікторовича БІРУКА, який загинув 13 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка на Донеччині.

Йому назавжди 42…

Після панахиди у Свято-Троїцькому храмі ПЦУ міста Красилів, похоронна процесія попрямувала до рідного села Щиборівка, до будинку, де проживав Олександр. Жителі громади, односельчани, стоячи на колінах, віддаючи шану й схиляючи голови перед світлою пам’яттю воїна, зустріли траурну ходу живим коридором й провели до останнього місця спочинку Героя, де його поховали з усіма військовими почестями.

«Дорога громадо! Знову страшна подія зібрала нас сьогодні тут. Ми проводжаємо в останню путь Героя нашої громади Олександра Бірука. Завдячуючи таким захисникам, як Олександр, який мужньо воював за кожного з нас, сьогодні Україна тримає цю оборону. Кожен день нашого життя сьогодні – це віддане життя наших військовослужбовців, які боронять країну… Олександр був одним із тих, хто без вагань став на захист рідної землі у найважчі часи. Зброєю в руках і силою духу він стримував ворога, щоб у наших домівках лунав дитячий сміх, щоб ми жили під мирним небом. Він брав участь у найзапекліших боях, був сміливим, безстрашним, мріяв про перемогу над ворогом і про те, як повернеться жити мирним, щасливим життям. Але, на жаль, доля розпорядилася інакше… Схиляємо голову на знак поваги й шани полеглому воїну, який іде у вічність, але назавжди залишиться в серці кожного з нас. Він повернувся додому, віддавши найбільшу жертву, яку може віддати людина за вільну країну, – власне життя», − зазначив у прощальній промові сільський голова Іван БОЛЮХ.

Народився Олександр Бірук в селі Щиборівка, де і проживав. Освіту здобував в Щиборівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. У юному віці зустрів він своє кохання – дівчина Ірина мешкала по сусідству, і у 16 років прийняв важливе рішення запропонувати коханій руку і серце. Через рік у подружжя народилася донечка Анастасія. Народження доньки в день його народження стало йому найкращим подарунком. Згодом народився синочок Артем.

Невтомно трудився у рідному селі, виконував ремонті роботи, завжди відгукувався на допомогу всім, хто її потребував. Його майстерність знали й цінували: будь-яку справу він робив бездоганно, умілі руки і та золоте серце Олександра зробили його незамінним в громаді.

В листопаді 2023 року Олександр отримав повістку і вже у січні 2024-го був при званий до лав ЗСУ. Пройшов підготовку «Базової загальної підготовки – в рамках Операції INTERFLEX з січня по березень на території Великої Британії, де отримав сертифікат військового досягнення. До виходу на позиції їх спецпідрозділ «Обфор» завезли на бойові навчання на 2 тижні в Дружківку Донецької області, після чого вони повернулися на доукомплектування в Львівську область в м. Дрогобичі. Тут Олександр мав змогу в останній раз хоч і ненадовго зустрітися з своєю сім’єю, дружиною та дітьми.

Далі проходи службу на передовій Покровського району, у Костянтинівці. На бойових виходах Олександр проявив себе мужньо й хоробро. Після третього виходу на позицію за заслуги перед Батьківщиною його підняли у званні від солдата до молодшого сержанта. Він зі своїм побратимом, який був поранений, вдвох відбили і зберегли позицію. Олександр допоміг пораненому побратиму, тягнувши його на собі, добратися до точки евакуації, а сам повернувся на позицію, розуміючи, що наражає себе на небезпеку, проте хотів допомогти своїм побратимам, які перебували у самому пеклі бойових дій. Після цього зв’язок із ним та побратимами обірвався, а ще через певний час громаду сколихнула страшна звістка – 15 травня 2024 року сім’ї вручили сповіщення про те, що Олександр зник безвісти.

Півтори роки сім’я шукала його та чекала звістки. Після шести місяців пошуків з’явилась надія, що Олександр живий – знайшовся схожий чоловік у полоні.

Проте 22 серпня 2025 року підтвердилось найстрашніше – Олександр загинув…

У нього залишилась син, донька, двоє внучат, дружина та матір…

Безмежно дякуємо Олександру БІРУКУ за вірність Україні, за мужність, силу і незламність. Наша свобода оплачується найвищою ціною – життям наших Героїв. Ціною болі, втрат і сліз, які ніколи не зітруться з наших сердець.

Схиляємо в скорботі голови перед світлою пам’яттю гідного сина незламного українського народу.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям, близьким, розділяємо біль важкої втрати…

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ! ДОЗЕМНИЙ УКЛІН ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ!